Руками й серцем сплетене добро

З чим у кожного з нас асоціюються Новорічні та Різдвяні свята? З ялинкою, солодощами, феєрверком, відчуттям невимовного дива і тремтливим очікуванням подарунків. Згадайте себе у дитинстві: на що ви більше за все чекали у передноворіччя? Певно, що на давно омріяні іграшки. І хоча сьогодні торгівля пропонує широкий вибір іграшок для наших малюків, але як западають в душу забавки, зроблені чарівницькими руками справжніх майстринь і рукодільниць, які живуть в нашому краї.

Наша зустріч – з однією з них, бухгалтером за професією і чарівницею за покликом душі, Мариною Олександрівною Кучук, яка працює у бухгалтерії міського відділу культури.

Скажіть, будь ласка, що підштовхнуло Вас до виготовлення іграшок?

• Роботи колеги, бібліотекаря дитячої бібліотеки-філії Ольги Шуман. Коли я побачила її в’язані гачком м’які іграшки – просто не могла не закохатися у них і в цей вид мистецтва. Пізніше дізналася, що це давнє японське рукоділля, яке називається амігурумі

І тоді Ви вперше взяли в руки гачок?

• Ні, не зовсім так. Ще у дитинстві мене вчила в’язати матуся, яка робила це залюбки і дуже майстерно. Щоправда, переважно спицями. Тож ази в’язання я почала осягати ще у шостому класі. Але особливого потягу до цього рукоділля не відчувала. Але три роки тому, напередодні Великодня, Ольга Шуман принесла до бібліотеки паску з крашанками. Композиція виглядала настільки природно, що я вирішила будь що навчитися в’язати так же. Радилася з авторкою, шукала інформацію в Інтернеті, і ось на Великдень і мою оселю прикрасила ну найсправжнісінька паска і крашанки. Зупинитися вже не могла. Далі біли Чайник з Чашкою, Сніговик, Смурфік, Олівець. Сьогодні вдома більше десятка іграшок, останні з них – м’які ляльки у подарунок маленькій племінниці.

А як Ваші діти, чоловік ставляться до маминого захоплення?

• Вони мене розуміють і в усьому підтримують. Сини – мої головні судді і оцінювачі. Наприклад, Райдужну Таксу я зробила на прохання молодшого, Максимки, а старший Руслан кожну нову іграшку зустрічає фразою «Класно!» Знаходиться справа і для Ігоря, чоловіка. Він виготовляє для мене різне суміжне приладдя з картону чи дроту, або ж пластику. Без цього у виготовленні іграшок ніяк. Врахуйте ще ‘ те, що нитки та інший матеріал – задоволення не з дешевих, та моя родина на це не зважає.

А чи в’яжете Ви якісь вироби в іншому стилі?

• Звичайно. Коли захопилася в’язанням гачком, захотілося для себе зробити якусь мереживну красу. В’язала спідницю, жакет, блузу, один час захоплювалась шалями. В’яжу не лише для себе, а і для рідних, близьких друзів, у подарунок. Ось тільки мої чоловіки «за бортом» - вироби, в’язані гачком, не для них. Але все одно постійно повертаюсь до іграшок – душа просить, і задоволення від процесу отримую величезне. Ввечері, коли зроблені всі домашні справи, діти вклалися спати, я беру в руки нитки і гачок, сідаю в крісло перед телевізором – і відпочиваю з насолодою. Цей час я присвячую собі, своєму душевному комфорту і рукоділлю.

Що ж, на добропільській землі прижилося японське амігурумі. Тож чи не час організувати виставку, аби всі бажаючі могли отримати насолоду і поринути у дитинство, відкривши серце прекрасному.

Ольга Супрядкіна,

кореспондент газети «Новий шлях»

Джерело матеріалу: Новий шлях. – 2014. – № 1 (3 січня). – С. 4